Іванна «Гайка» Куценко: історія бойової медикині морської піхоти

Портрет героїні: хто була Іванна Куценко

На фронті загинула людина, яка вибрала не лише військову службу, а й боротьбу за справедливість. Іванна «Гайка» Куценко — це ім'я, що символізує мужність, наполегливість та готовність пожертвувати собою заради інших. У 33 роки вона встигла залишити помітний слід у суспільстві й на полі бою, поєднавши у собі ролі громадської активістки, освітянки та військової.

Смерть прийшла раптово, під час варварського артилерійського обстрілу в ночі першого жовтня. Та справжня історія Іванни — це не лише її останні миті, а весь шлях, який вона пройшла, аби стати тим, ким вона була.

Шлях до військової служби: від активізму до фронту

Родом із Рубіжного на Луганщині, Іванна не була типовою дівчиною, яка б прагнула мирного життя. З перших днів повномасштабного вторгнення вона не сиділа складених рук. Спочатку вона працювала в гуманітарних проєктах, надаючи допомогу жінкам та дітям із прифронтових територій. Проте з часом вона зрозуміла, що справжній вплив можливий лише на передовій.

Рішення долучитися до збройних сил було логічним продовженням її змагань за справедливість. Служба у 39-й окремій бригаді морської піхоти дала їй змогу реалізувати те, до чого вона прагнула — рятувати життя. На посаді старшої бойової медикині вона перебувала там, де найбільше потрібна мужність і витримка.

Школа, що дала їй фундамент

Освітня база Іванни розпочалася у Сумському фаховому медичному коледжі, де вона здобула відповідні знання та навички. Преподаватели та керівництво закладу згодом з пошаною говорили про свою студентку, яка вирушила на позиції, щоб замінити бойовиків, які від травня виконували бойові завдання без перерви.

«Іванна була серед тих, хто щодня перебуває там, де особливо потрібні мужність, витримка та готовність рятувати життя. Вона виконувала свій обов'язок і залишалася поруч із тими, хто потребував допомоги»

Ці слова ідеально описують, хто вона була в роки війни — не просто медикиня, а опора для своїх товаришів.

Суспільна позиція: феміністка й активістка

Паралельно з військовою службою Іванна зберігала свою громадянську позицію. Вона була співзасновницею громадської організації «Білкіс», яка відстоює права жінок та ЛГБТКІ+ спільноти. Це не був просто формальний статус — це була її справжня робота, яку вона вважала життєво важливою.

Крім того, вона ініціювала соціальну ініціативу «Годівнички» з гарячими обідами для безпритульних і малозабезпечених людей та була співорганізаторкою проєкту «Простір речей». Таким чином, вона боролася не лише з ворогом на фронті, а й з соціальною несправедливістю в мирній частині суспільства.

Її особистість: що людей приваблювало в Гайці

Люди, які знали Іванну близько, характеризували її не стандартно. Вона була:

• веганкою, яка відповідально ставилася до своїх переконань;
• любителькою велосипедів та активного способу життя;
• пошанувальницею фріганства як альтернативного способу існування;
• фанаткою світу мумі-тролів, що показувало її внутрішню молодість;
• впертою в своїх принципах та не боялася кидати виклик системі.

У організації «Білкіс» про неї сказали так:

«Гайка була силою, яка може зрушити все та кинути виклик будь-якій системі. Вона була сонцем, енергією, натхненням»

Це відображає те враження, яке вона справляла на оточуючих — вона не просто жила, вона змінювала простір навколо себе.

Анархістка, феміністка, морська піхотинка

Стати жінкою-морською піхотинкою в армійській системі — завдання не з легких. Іванна мусила пройти крізь упередження та сексистські перепони, які до сьогодні існують у військових структурах. Проте вона змогла «прокласти свій шлях крізь ці перепони», щоб бути нарівні зі своїми побратимами на складних бойових виходах.

Волонтерська мережа «Колективи солідарності» описує її як людину, яка:

• була анархісткою за переконаннями;
• дотримувалась феміністичних принципів у всіх аспектах життя;
• ніколи не опускала вимог щодо етики й справедливості;
• підтримувала інших жінок, які хотіли долучитися до збройних сил;
• була втіленням натхнення й спротиву — щирою, впертою й живою.

Спадщина: слова, статті, лекції та ідеї

Одна з найважливіших частин спадщини Іванни — те, що вона залишила задокументовано. Вона не просто жила, вона розповідала про своє життя й ідеї:

1. Виступала з лекціями для різних аудиторій;
2. Писала статті та есе про соціальні проблеми;
3. Створювала казки для дітей із позиції своїх цінностей;
4. Займалася самвидавом, поширюючи незалежну літературу;
5. Досліджувала феномен фріганства й життя на сміттєзвалищах як наукові теми;
6. Вела просвітницьку діяльність щодо прав жінок і ЛГБТКІ+ спільноти.

Її цитата, яку запам'ятали друзі й колеги: «Я відчувала, що буду лупити далі цю скалу, і це дасть якийсь результат» — це девіз людини, яка вірила в невідворотність змін, навіть коли система здається незламною.

Іванна у пам'яті товаришів

Ті, хто знав Іванну особисто, розповідають про людину, яка мала винятковий вплив. Це була не просто хороша товаришка — це була джерело енергії й натхнення для оточуючих. Вона не просто існувала в системі, вона її викликала й намагалася змінити.

У контексті військової служби вона доводила, що жінка-морська піхотинка може бути такою ж ефективною й мужною, як її чоловічі колеги. Та насамперед вона залишалася собою — веганкою, активісткою й мрійницею, яка вірила, що змінити світ можливо.

Висновок: що залишається після неї

Смерть Іванни «Гайки» Куценко — це втрата для багатьох спільнот: для морської піхоти, для феміністичного руху, для гуманітарних ініціатив. Але її праця — писання, лекції, ідеї й людські взаємини — продовжує жити в тих, кого вона натхнювала.

Іванна довела, що одна людина може бути «силою, яка може зрушити все», навіть коли вона просто займається своєю роботою — спасінням життя, поширенням ідей справедливості й людської гідності. Її спадщина буде надихати майбутні покоління активістів, медиків, воїнів і просто порядних людей.