Трагедія в Оленівці: що насправді відбувалося в російській колонії

Вибух у бараці-200: найбільша трагедія полоненого українців

Чотири роки тому російські окупанти здійснили один із найжорстокіших терактів проти українських воїнів, утримуваних у колонії в окупованому Оленівці. У результаті вибуху в бараці-200 загинуло понад сто військовослужбовців, десятки отримали важкі поранення. Для родичів жертв це залишилося однією з найболючіших ран, адже питання про те, як саме все відбувалося й хто мав причетність до трагедії, досі потребує повних і прозорих відповідей.

Звинувачення проти українського полоненого: що говорять родичі

Під час чергових роковин трагедії громадська організація, яка об'єднує родичів загиблих і поранених бійців, виступила з серйозними звинуваченнями на адресу колишнього військовополоненого, який служив посередником між українцями й росіянською адміністрацією колонії. За їхніми словами, цей воїн складав та передавав списки осіб, які мали бути переведені саме в той барак, де пізніше сталася трагедія.

Анна Лобова та Анастасія Гондюл, дружини важкопоранених у результаті теракту, наголосили, що отримали таку інформацію від кількох повернутих з російського полону бійців. За їхніми словами:

«Списки на так званий барак-200 були складені і вони змінювалися... Ці списки до начальника колонії відносив колишній український військовополонений»

Родичі вимагали прозорості розслідування й повного списку осіб, які потрапили на барак-200, щоб зрозуміти, чи відбір був випадковим, чи цільованим.

Позиція сам військовослужбовця: спростування й пояснення

Капітан Сергій Єрмошин (псевдо «Єрмолай»), колишній полонений, якого обміняли у 2023 році, виступив з офіційним спростуванням на пресконференції в присутності представників Офісу Генерального прокурора та командування. Він не заперечив, що справді складав списки для російської адміністрації, проте дав детальне пояснення цієї процедури.

За його словами, це робилося не секретно й не з його ініціативи, а за прямим розпорядженням начальника колонії Євсюкова. Воїн розповів, що перед трагедією російське керівництво повідомило про плани перевести частину полонених до міста Горлівки через переповненість та неналежні умови утримання в основному розташуванні:

• Бараки були перенаселені й не мали людських умов для існування
• Зона не була облаштована для зимового утримання
• Відсутнього опалення й мінімальних побутових зручностей

За наказом російського начальництва, складання списків «етапу» було поручено самим полоненим командирам підрозділів. Єрмошин зазначив, що рішення про те, кого вписувати в список, приймалося колегіально — кожен старший бараку складав перелік осіб зі свого відділення.

Як насправді формувалися списки: офіційна версія

На допит представникам Генпрокуратури Єрмошин пояснив детальний механізм формування переліків:

1. Російське командування запропонувало полоненим дозволити їм самим визначити, хто поїде на етап
2. Він звернувся до старших кожного бараку за пропозиціями
3. Командири підрозділів самостійно складали списки своїх людей
4. Списки періодично змінювалися за рішеннями самих командирів

Ця процедура мала бути демократичною й справедливою з точки зору полонених лідерів. Однак реальність виявилася геть іншою.

Розбіжності між планами та реальністю

Полковник Богдан Грішенков («Пугач»), командир 12-ї бригади спеціального призначення та один із полонених, які опинилися в самому бараці-200, дав дуже важливе свідчення. Він наголосив, що список осіб, які у результаті потрапили до трагічного бараку, кардинально відрізнявся від тих, що складали командири:

«Більше 50 відсотків не збігалося: когось туди вписували рандомно, когось не рандомно… Також і командири, які самі себе вписували»

Це говорить про те, що російське керівництво маніпулювало списками вже після того, як отримувало їх від українців. Таким чином, їхню причетність до формування складу бараку-200 неможливо розцінювати як сумісність у злочині.

Позиція правоохоронних органів: статус потерпілого

Представники Офісу Генерального прокурора дали офіційну оцінку ситуації. Начальник відділу Андрій Атаманчук наголосив, що слідча робота по справі ведеться вже чотири роки з моменту вибуху. Сергій Єрмошин має статус потерпілого, а не підозрюваного у цьому провадженні.

Слідчі визнали складність розслідування, оскільки мають обмежений доступ до місця злочину. Вони використовують:

• 3D-моделювання подій
• Свідчення повернутих з полону бійців
• Наявні дані про хід вибуху
• Експертні висновки про механіку теракту

Невирішені питання та подальшу розслідування

Незважаючи на спростування, низка питань залишається відкритою. Родичі загиблих та поранених наполягають на повній прозорості розслідування й вимагають інформації про:

• Усіх можливих свідків, допитаних слідчими
• Деталі формування складу саме бараку-200
• Долю 12 полонених, які були в цьому бараці й після вибуху переведені до дисциплінарного ізолятора
• Російські наказні документи щодо переведення й розташування полонених

Генпрокуратура контролює справу про міжнародний воєнний злочин. Про це свідчить той факт, що на пресконференції були присутні представники як правоохоронців, так і командування. Однак для родичин жертв цього недостатньо — вони вимагають конкретних результатів і справедливості.

Висновки: баланс звинувачень і доказів

Ситуація в Оленівці демонструє складність розслідування військових злочинів під час конфлікту. З одного боку, родичи й близькі жертв мають право на пошуки істини і справедливості. З другого боку, звинувачення мають спиратися на конкретні докази, а не на здогадки чи інформацію від анонімних джерел.

Факт того, що списки складалися командирами полонених на вимогу російського керівництва, не означає їхньої причетності до теракту. Російські окупанти маніпулювали цими списками й у результаті сформували барак-200 усупереч волі українських лідерів. Таким чином, відповідальність за трагедію лежить виключно на російській стороні.

Слідча робота має триватися доти, доки не будуть встановлені всі факти і не будуть притягнені до відповідальності російські офіцери та командири, які наказували здійснити теракт. Це — справа часу, професіоналізму й міжнародної підтримки українського правосуддя.

Пам'ять про жертв трагедії в Оленівці залишається однією з найбільших ран для України. Розслідування має бути неупередженим, а правда — повною й доступною для всіх, хто втратив близьких у цій жорстокій атаці.